В останні роки збільшується кількість публікацій щодо виявлені у хворих двох та більше самостійних пухлин. Одночасне або почергове утворення вогнищ злоякісного росту, які розвиваються самостійно та незалежно один від одного в межах одного або декілька органів називають первинно-множинні злоякісні пухлини або полінеоплазія. Частота розвитку таких пухлин складає 2 – 5% від усієї онкопатології. Тенденція до росту захворюваності на полінеоплазії в останні роки обумовлено удосконаленням методів діагностики та лікуванням, що дозволяє хворим дожити до виявлення другої або навіть третьої пухлини. Універсальних ознак первинно-множинних пухлин не існує, так як вони різні за онтогенезом та мають різноманітні морфологічні варіанти. Але клініцисти намагаються створити своєрідні критерії полінеоплазії, які допоможуть у діагностиці та у визначенні тактики лікування такої онкопатології. Такі критерії хоча і є дискутивними, вони все ж таки розроблені у гуманній медицині та можуть бути застосовані у ветеринарії:
1. Кожна пухлина повинна мати чітку картину злоякісного росту;
2. Пухлини повинні бути розташовані окремо одна від одної;
3. Повинна бути доведена первинність цих пухлин, тобто диференціація їх від метастатичних уражень або рецидивів.
Полінеоплазії залежно від терміну їх виявлення прийнято поділяти на синхронні (пухлини з’являються одночасно) та метахронні (ті, що діагностуються почергово). При такому поділу враховується термін саме їх виявлення а не їх виникнення, так як темпи росту пухлин різні та залежать від багатьох факторів. Умовним критерієм синхронності або метахронності вважають інтервал у 6 місяців між виявленням пухлин. Таким чином, якщо друга пухлина виявлена у проміжку до 6 місяців, такий процес вважають синхронним, якщо більше 6 місяців – метахронним. Крім того, у однієї тварини множинні пухлини можуть бути виявлені неодноразово із різним інтервал, тому у літературі зустрічаються терміни синхронно-метахронні та метахронно-синхронні пухлини. За частотою виникнення метахронні пухлини переважають над синхронними. Тому є важливим слідкувати за твариною, яка вже перехворіла на онкопатологію протягом усього її життя.
Класифікація множинних пухлин для гістолог/морфологі не є принциповим, так як кожна окрема пухлина веріфікується за своїм гістологічним типом. Але для клініцистів, які розробляють тактику лікування та намагають спрогнозувати пухлинний ріст розроблені клінічна класифікація первинно-множинних пухлин. Розрізняють:
1. Множинні злоякісні пухлини в одному органі;
2. Пухлини в парних або симетричних органах;
3. Пухлини в різних органах;
4. Сполучення солідного та системного новоутворень;
5. Сполучення злоякісних із доброякісними або проміжними пухлинами.
Але насамперед на вибір тактики лікування буде впливати гістологічні типи множинних пухлин та стадія росту, на якій вони виявлені.
Патогенез первинно-множинних новоутворень не встановлений. Існує багато різних припущень щодо їх етіології Серед встановлених говорять про спадкову схильність до виникнення множинних пухлин. Також появу других та третій пухлин пов’язують із негативним впливом на організм першої, навіть тієї, що вилікували, пухлини. Відмічають залежність появи других пухлин від статі та віку тварини, в якому була виявлена перша пухлина. Чим молодша тварина із першою пухлиною, тим більше ризик виникнення других та третій новоутворень у неї. В різних дослідженнях висловлюються думки про значення папіломовірусної інфекції, гормонально-метаболічних відхилень або імунодефіцитних станів у виникнення множинних пухлин у відповідних локалізацій. Не можна не враховувати дію різних екзогенних карцерогенів. В деяких випадках виникнення первинно-множинних новоутворень може бути наслідком мультицентричного росту, коли не всі точки росту зливаються в один та становляться джерелом декількох самостійних новоутворень. Нажаль, у ветеринарії відсутній досвід діагностики та лікування первинно-множинних пухлин, так як не існує системи моніторінгу за долею тварин, що вилікувались при онкопатології.