Розвиток злоякісних новоутворень від нормального стану клітини до генералізованого захворювання проходить у ряд послідовних стадій, які тривають певних час. На кожній стадії патологічний процес характеризується відповідними морфологічними змінами, які знаходять своє відображення у клінічній картині.
Початкові стадії онкогенезу відповідають доклінічному періоду розвитку пухлини та в сучасній онкології об’єднані у поняття раннього раку. Виділяють чотири фази ранньої онкологічної патології:
1. Перша фаза – передхвороба (сприйнятливість до раку, потенційний рак). Ця фаза розглядається як перехідний стан між здоров’ям і хворобою та характеризується порушеннями компенсаторних механізмів. Морфологічних ознак пухлинного росту немає, але вже є функціональні зміни на рівні організму, органу, тканини або клітини.
2. Друга фаза – передракові захворювання (облігатний або факультативний рак). У цій фазі морфологічно з’являється атипія клітин на окремих ділянках епітелію (дисплазія), що, не завжди, але доволі часто клінічно проявляється запаленнями (хронічні бронхіти, гастрити, ентерити тощо).
3. Третя фаза – неінфільтративний рак (латентний, in situ). Ця фаза характеризується всіма морфологічними проявами, які властиві пухлинам, за винятком інфільтративного росту та метастазування.
4. Четверта фаза – ранній інфільтративний рак. Відмічають типові прояви злоякісного росту.
Деякі онкологи розглядають першу та другу фази як передпухлинний стан, а третю та четверту – як ранній рак.
Для розуміння етапів морфологічного утворення та розвитку пухлини (морфогенезу) велике значення відіграє поняття «передрак». Вперше цей термін запропонував М.Дюбрейль ще у 1896 році. Основна ідея концепції полягає в тому, що процес переходу від нормальних клітин до сформованої пухлини має проміжні етапи, які діагностуються морфологічними методами. Стверджують, що пухлина ніколи не виникає в органі чи тканині, що були здоровими. Існує такий вислів «кожен рак має свій передрак, але не кожний передрак переходить у рак». Багатьом формам пухлин, особливо тим, які розвиваються на поверхні та мають контакт з оточуючим середовищем передують передракові захворювання. Вони можуть прогресувати до раку, а можуть залишатися стабільними тривалий час та, навіть, при припинені дії пошкоджуючого фактору регресувати. Практично це дозволяє нам виділити групи підвищеного ризику утворення злоякісних пухлин та спостерігати за ними і, навіть, попереджати виникнення онкозахворювань.
Передракові захворювання – це захворювання, яким характерні певні морфологічні порушення – передпухлинні зміни. Передпухлинні зміни – це морфологічні порушення, що можуть викликати злоякісний ріст, але самі по собі не є підставою для встановлення діагнозу на пухлину. Основою таких змін вважають проліферацію. Проліферація – це розмноження клітин та/або тканинних елементів, яке може бути недостатнім (гіпобіотичні процеси) або надмірним (гіпербіотичні процеси). До гіпербіотичних процесів в організмі відносять регенерацію, гіперплазію та пухлинний ріст.
Гіперплазія – адаптаційне або патологічне збільшення кількості клітин. Гіперплазія зворотна, диференціація клітин та гістологічна структура органу при цьому залишаються нормальними. Гіперплазія може виникнути разом з гіперторфією під впливом надлишку сигналів, що стимулюють ріст або при недостатності сигналів, що його пригнічують. Гіперплазія може бути фізіологічною та патологічною. Прикладом гормональної фізіологічною гіперплазії є проліферація епітеліальних структур в молочній залозі під час вагітності. Патологічна гіперплазія є наслідком надлишкової гормональної стимуляції або при дії інших факторів, що стимулюють ріст. Наприклад гіперплазія ендометрію при високому рівні естрогенів. Гіперплазія та гіперторфія складають основу для регенерації.
Регенерація — відновлення втрачених, а також зношених структурних елементів тканини. Розрізняють три види регенерації – фізіологічна, репаративна, патологічна. Фізіологічна регенерація відбувається протягом усього життя організму і супроводжується постійним оновленням клітин епідермісу, слизових і серозних оболонок, внутрішніх органів, волокнистих структур та їх основної речовини. Патологічна регенерація характеризується спотвореним ходом регенераторного процесу. Патологічну регенерацію спостерігають при порушенні травлення, нервово-гуморальній регуляції, пригніченні імунних реакцій. Морфологічно патологічна регенерація проявляється гіперпродукцією сполучної тканини та гіпорегенерацією. Репаративна або відновлювальна регенерація розвивається за умов дії різних патогенних чинників, що спричиняють пошкодження клітин і тканин та їх відмирання. Розрізняють дві форми репаративної регенерації – повну та неповну. Повна регенерація або реституція — поступове заміщення дефекту тканини ідентичною тій, що загинула. Неповна регенерація або субституція — це неповне заміщення утвореного дефекту іншою тканиною. Одним із шляхів неповної регенерації є таке явище, як метаплазія.
Метаплазія – процес, при якому одна диференційована тканина заміщується іншою диференційованою тканиною в межах одного гістіотипу: епітеліального або мезенхімального (крім нервової та м’язової тканини, яким метаплазія не властива). Зазвичай метаплазія є реакцією на пошкодження та має пристосувальний характер. При метаплазії камбіальні клітини диференціюються в не характерні для цієї тканини клітини. Наприклад, перетворення епітелію часто проявляється у вигляді переходу призматичного в зроговілий плоский епітелій. Таку метаплазію спостерігають у дихальних шляхах при хронічному бронхіті, авітамінозі А, у вивідних протоках слинних залоз, молочній, щитоподібній залозах.
На фоні гіперплазії та метаплазії виникають атипові клітини, появу яких називають дисплазією. Дисплазія — своєрідний адаптативний процес, який характеризується частковою втратою контроля над диференціюванням клітин. Виділяють три ступеня дисплазії: легку, помірну і важку. Більшість диспластичних процесів піддаються регресії і лише важка дисплазія з високим ступенем ймовірності еволюціонує до пухлини. Нормальний епітелій має чітку мікроскопічну структуровану картину: клітини розташовані шарами на незначному по ширині базальному шарі клітин. При дисплазії І ступеня епітелій відрізняється лише тенденцією до проліферації, ми спостерігаємо це як потовщення базального шару. Саме потовщення призводить до втрати полярності епітеліальних клітин, тому порушується пошаровість епітелію. При ІІ ступеню дисплазії клітини базального шару починають займати більшу половину всього епітелію, як наслідок відмічають багаторядність; з’являється атипія в середніх шарах епітелію. ІІІ ступень дисплазії характеризується заміщенням незрілими клітинами базального шару всього епітеліального пласту; збільшується атипізм та кількість мітозів. З часом дисплазія може регресувати, залишатись стабільною або прогресувати. Такий механізм розвитку пухлини, коли передракові зміни піддаються малігнізації, називають непрямим та спостерігають у більшості випадків. Але іноді говорять про інший шлях, при якому малігнізація однієї чи декілька стволових клітин приводить до виникнення пухлини. Це прямий шлях, при якому виникає пухлина без явних морфологічних попередників (передпухлинних змін). На практиці це скоріше виняток із правила. Дослідники припускають, що перехідні стани в таких випадках перебігають швидко та залишаються непомітними.