Тканинна рідина утворюється із складових частин крові та продуктів обміну, вона постійно виділяється з крові, просочуючись крізь стінки артеріальних капілярів, і після обміну у зміненому вигляді надходить назад у кров та лімфатичні судини. Кількість тканинної рідини постійна, що регулюється нейрогуморальними механізмами. Порушення обміну тканинної рідини в організмі призводить до збільшення, рідше до зменшення, її кількості.
Збільшення кількості рідини в тканинах називається набряком, а нагромадження її в природних порожнинах тіла – водянкою. Рідину, яка нагромаджується в тканинах чи порожнинах, називають транссудатом. Транссудат – це безбарвна, прозора рідина, яка містить 1 – 2% білка і поодинокі клітинні елементи.
До факторів, що призводять до транссудації рідини із судин у навколишні тканини та розвитку набряку, належать:
- Гідростатичний тиск крові – різниця між кров’яним тиском в артеріальних капілярах, тканинною рідиною і венозних капілярах. Рідина направляється з місця високого гідростатичного тиску в ділянки, де цей тиск менший.
- Осмотичний тиск, що залежить від концентрації солей. Транссудація відбувається внаслідок різниці осмотичного тиску крові і тканини, рідина тече у бік більшої концентрації солей.
- Онкотичний тиск, який забезпечується білками крові, що утримують воду. Якщо концентрація білків крові більша, ніж у тканинній рідині, то рідина буде надходити з тканин у кров і навпаки.
- Проникність стінок кровоносних судин.
За походженням розрізняють застійні (спостерігають при тривалих венозних застоях, спричинених здавлюванням, тромбозом, емболією чи запаленням венозних судин), серцеві (зумовлені захворюванням серця: у зв’язку з недостатністю серцевої діяльності й перерозподілом крові порушується нормальне виділення води і солей нирками), ниркові (розвиваються при захворюваннях нирок, що супроводжуються виділенням з сечею великої кількості білків, це є причиною збіднення білками плазми крові), кахектичні (спостерігаються при загальному голодуванні, довготривалих захворюваннях, які призводять до гіпопротеїнемії), запальні (спостерігають навкруги вогнища запалення), токсичні (виникають внаслідок дії різних отруйних речовин на тканинні елементи та судинорухові нерви, що підвищують проникність стінок судин), алергічні, ангіоневротичні і травматичні набряки (розвиваються при збільшені проникності стінок капілярів внаслідок дії відповідних чинників).
Набряки розвиваються в місцях, де є пухка сполучна тканина (підшкірна клітковина, підслизова і міжм’язова тканини, строма органів). Транссудат нагромаджується між тканинними елементами і розсуває їх. Набряклі тканини й органи збільшені в об’ємі, бліді, їх консистенція стає м’якшою, при натисканні залишається ямка. На розрізі набрякла тканина надмірно волога, блискуча, при натискуванні з поверхні розрізу стікає прозора жовтувата рідина. Мікроскопічно знаходять, потовщення сполучнотканинної основи, розпушені волокна, вакуолі в цитоплазмі та ядрах клітин, ознаки некрозу клітин, транссудат. При фарбуванні гематоксиліном та еозином транссудат має вигляд однорідної блідо-рожевої маси.
Набряк шкіри називають анасакра, водянка черевної порожнини – асцит, водянка грудної порожнини – гідроторакс, водянка порожнини серцевої сорочки – гідроперикард, водянка шлуночків мозку – гідроцефалія, водянка порожнини піхвової оболонки сім’яників – гідроцеле.
Розлад циркуляції тканинної рідини є зворотним процесом. У разі усунення причин, рідина розсмоктується. Але при довготривалих набряках, в умовах гіпоксії розвиваються дистрофічні зміни. Серцеві та ниркові набряки можуть ускладнити основне захворювання. Набряки легенів і головного мозку можуть бути причиною смерті. Необхідно диференціювати набряк від набухання тканин, яке пов’язане з підвищенням гідрофільності тканини і збільшенням кількості внутріклітинної рідини.
Зменшення вмісту тканинної рідини зумовлене недостатнім надходженням в організм води або посиленням виділення її з організму. Організм поступово втрачає як клітинну, так і позаклітинну воду. Цей процес називають зневодненням, ексикозом, дегідратацією або ангідремією.