Для розробки ефективного лікування та критеріїв прогнозу науковці намагаються класифікувати пухлини. Але новоутворення дуже різноманітні за морфологічними і клінічними проявами, тому класифікацій пухлин існує дуже багато.
За перебігом та прогнозом пухлини поділяють на доброякісні та злоякісні. Доброякісні пухлини морфологічно відповідають зрілим пухлинам, вони обмежені від оточуючих тканин, інкапсульовані, мають форму вузла або поліпа, для них характерний повільний експансивний або розсувний ріст, вони не дають метастазів та не рецидивують. Термін «доброякісні» виник в знак того, що ці пухлини не мають вираженого несприятливого впливу на організм. Але поняття доброякісності відносне. Наприклад доброякісна пухлина тонкої кишки великих розмірів стискає петлі та викликає її некроз або доброякісна пухлина всередині черепа суто механічно може викликати органічні пошкодження мозку, або доброякісні пухлини, що секретують гормони, можуть спровокувати ендокринні порушення.
Злоякісні пухлини відповідають незрілим пухлинам, мають характерні морфологічні ознаки, швидко проростають в оточуючі тканини (інвазивний ріст) та метастазують. Поняття злоякісності також відносне. Є пухлини, що мають низький потенціал до метастазування, майже не рецидивують та повільно ростуть. Такі злоякісні пухлини добре лікуються та мають кращий прогноз ніж деякі доброякісні.
Питання переходу доброякісної пухлини в злоякісної досі залишається відкритим. Механізми порушення регуляції росту та розвиток доброякісних і злоякісних пухлин різний. Частіше в доброякісній пухлині, клітини якої поспіхом діляться, виникають додаткові мутації, що призводять до виникнення нової злоякісної пухлини в існуючій доброякісній. В той же час відомі деякі типи доброякісних пухлин, які в процесі росту можуть набувати окремих властивостей злоякісності. Це явище має назву малігнізації.
Крім доброякісних та злоякісних пухлин виділяють ще дві групи: пухлини з місцево-деструктивним ростом та пухлини з невизначеним ступенем злоякісності.
Пухлини з місцево-деструктивним ростом часто називають проміжними. Їм характерна виражена проліферація клітин, інфільтративний ріст та навіть поява рецидивів. Проте вони ніколи не піддаються малігнізації та не можуть метастазувати. Типовим представником цієї групи пухлин є базаліома (базальноклітинний рак шкіри).
Пухлини з невизначеним ступенем злоякісності морфологічно мають ознаки доброякісної пухлини, але можуть давати метастази. Прикладом може слугувати фіброматоз м’яких тканин або фіброаденома молочної залози.
За розповсюдженістю пухлинного процесу пухлини поділені на певні стадії (клінічна класифікація). Враховують розмір первинної пухлини, її проростанні в оточуючі тканини та наявність метастазів. Саме за сумарною оцінкою цих показників виділяють чотири стадії злоякісних пухлин:
0 стадія – пухлина, що не має інфільтративного росту.
1 стадія – пухлина малих розмірів, що проростає в оточуючі тканини, але не виходить за межі тканини або органу.
2 стадія – пухлина більших розмірів, що має поодинокі реґіонарні метастази.
3 стадія – пухлина, що проростає в оточуючі тканини за межі органу незалежно від того чи має вона реґіонарні метастази.
4 стадія – пухлина, яка має як реґіонарні так і віддалені метастази.
Існує ще одна клінічна класифікація, яка вперше була розроблена для людей французьким вченим та лікарем Денуа. В цій класифікації враховують три критерія:
Т – розмір та місцеве розповсюдження первинної пухлини.
N – відсутність або наявність метастазів у реґіонарних лімфатичних вузлах.
М – відсутність або наявність віддалених метастазів.
Кожен з цих критеріїв має відповідну градацію у вигляді цифри, яка вказує на ступінь пухлинного процесу. Класифікацію TNM застосовують лише для злоякісних пухлин. В 1980 р. Owen запропонував класифікацію TNM для домашніх тварин, яка розроблена залежно від виду тварини.
Таблиця. Клінічна класифікація пухлин собак
| І | T1 | N0 | M0 |
| ІІ | T2 | N0 | M0 |
| ІІІ | T3 | N0 | M0 |
| ІV | Будь-яке T | N1 | M0 |
| V | Будь-яке T | Будь-яке N | M1 |
Т – первинна пухлина:
T1 – менше 3 см у максимальному діаметрі
T2 – 3-5 см у максималному діаметрі
T3 – більше 5 см у максималному діаметрі
N – регіональні лімфатичні вузли
N1 – метастази відсутні
N2 – метастази наявні
М – віддалені метастази
М1 – метастази відсутні
М2 – метастази наявні
Таблиця. Клінічна класифікація пухлин котів
| І | T1 | N0 | M0 |
| ІІ | T2 | N0 | M0 |
| ІІІ | T1,2 T3 | N1 N0,1 | M0 M0 |
| ІV | Будь-яке T | Будь-яке N | M1 |
Т – первинна пухлина:
T1 – менше 2 см у максимальному діаметрі
T2 – 2-3 см у максималному діаметрі
T3 – більше 3 см у максималному діаметрі
N – регіональні лімфатичні вузли
N1 – метастази відсутні
N2 – метастази наявні
М – віддалені метастази
М1 – метастази відсутні
М2 – метастази наявні
Ще одна класифікація, яка основана на морфології пухлини – гістологічна. Перша гістологічна класифікація пухлин тварин, яка набула поширення та отримала визнання була запропонована Консультативною радою з порівняльної онкології при ВОЗ у 1974 році. Моделлю для створення цієї класифікації була аналогічна гістологічна класифікація людини. В основу поділу пухлин згідно з цією класифікацію була покладена описова морфологія. З часом класифікація втратила свою актуальність. По-перше з’ясувалось, що не усі пухлини мають точні копії таких у людини, а по-друге, класифікація злоякісних пухлин людини частково пов’язана з їх прогнозом, тоді як у тварин процес злоякісного росту дуже часто переривається у зв’язку з евтаназією пацієнтів. Тому у 1999 році виходить друга Міжнародна гістологічна класифікація ВООЗ пухлин тварин. Деякі науковці в останній час відходять від запропонованої ВООЗ класифікації, доповнюють її і наводять перелік нових варіантів злоякісних пухлин. Так з’являються різні відмінні гістологічні класифікації.