Фіксація – сукупність прийомів, направлених на збереження прижиттєвої структури клітин і тканин під впливом різних агентів, що запобігають розвитку посмертних змін і готують матеріал до подальшої обробки. Залежно від природи фіксуючого агента розрізняють фізичні та хімічні методи фіксації. При фізичному методі використовують швидке заморожування тканин з подальшим висушуванням її у вакуумі. Цей метод має недоліки: при заморожуванні утворюються кристали льоду та тріщини. При хімічному методі використовують хімічні речовини, що взаємодіють з реакційними групами матеріалу. Хімічні речовини, що використовуються для фіксації називають фіксаторами. Розрізняють прості та складні фіксатори. Прості фіксатори складаються з одного реактиву. У якості простих фіксаторів використовують спирти (етанол, метанол), кетони (ацетон), солі важких металів (сулема), альдегіди (формальдегід, глутаральдегід), кислоти (три хлороцтова, оцтова, пікринова) та інше. Складні фіксатори – це суміші хімічних речовин, їх називають ім’ям автора, який запропонував пропис. Це: фіксатори Шабадаша, рідина Бекера, рідина Карнуа, рідина Буена, рідина Козе, рідина Гамперля тощо.
При виборі фіксатора необхідно враховувати:
- мету дослідження (при використанні одних фіксаторів виявляється структура ядра, інших – органоїди, третіх – амінокислоти, глікоген тощо);
- термін дослідження;
- розміри об’єкта;
- склад фіксуючих рідин і хімічну природу речовин, що досліджують (фіксатори на спирту не застосовують для виявлення жирів).
Тривалість фіксації залежить від розмірів відібраного шматочка, фіксатора і температури
Серед простих фіксаторів у гістологічній практиці частіше використовую формалін. Формаліном називають 40% розчин формальдегіду. Формальдегід при кімнатній температурі є газом. Формалін – безбарвна рідина із різким специфічним запахом. При тривалому зберіганні формаліну внаслідок полімеризації утворюється параформ, що випадає у вигляді білого осаду. У таких випадках додають розчин натрію вуглекислого і дають декілька діб постояти. Якщо формалін зберігати на світлі, то утвориться мурашина кислота. Тому важливо дотримуватись правил збереження формаліну. Його зберігають в темному прохолодному місці при температурі не нижче 9°. Для фіксації необхідно користуватися 10% водним розчином нейтрального формаліну. Для визначення рН формаліну частіше використовують індикатор – нейтральрот. При кислій реакції з’являється червоне забарвлення, при лужній – жовте. Для нейтралізації формаліну користуються товченою крейдою. Недоліком формалінової фіксації є утворення так званого «формалінового пігменту», це осад у вигляді бурих зерен, що утворюється внаслідок гемолізу. Крім того, у формаліні розчиняються глікоген, сечова кислота, частково вапняні відкладення.
У випадку коли необхідно виявити речовини, що розчиняються у водних розчинах різних фіксаторів для фіксації використовують етанол. Під впливом етанолу відбувається зморщення тканини, це є суттю етанолової фіксації та одночасно її недоліком. Під дією етанолу деформується будова тканини, екстрагується багато пігментів. Це робить фіксацію етанолом менш поширеною у практиці.
Для фіксації мазків-відбитків або мазків крові, що використовуються при цитологічному досліджені користуються метиловим спиртом. Ця речовина дуже небезпечна та має ті ж недоліки фіксації, що і при використанні етанолу.
Серед складних фіксаторів популярною у гістологічній практиці є рідина Карнуа. Вона складається з абсолютного етанолу, хлороформу та льодяної оцтової кислоти. Вона є зручною, так як після неї не треба промивати матеріал водою, його зразу переносять у абсолютний етанол, а потім у парафін. Але рідина Карнуа фіксує лише невеликі шматочки (2 – 4 мм).
Перед наступним етапом обробки патологічного матеріалу необхідно звільнити тканини від впливу фіксуючих речовин. Залежно від фіксатора використовують воду або етанол.
Тканини фіксовані в рідинах, що містять пікринову кислоту, промивають у 50% етанолі, а фіксовані в рідині Карнуа – декілька разів в абсолютному етанолі. Для приготування етанолу необхідної концентрації розводять 96% етанол водою. Співвідношення етанолу та води розраховують за допомогою спиртоміра або спеціальної таблиці. Абсолютний етанол одержують настоюванням етанолу на безводній міді сірчанокислій або перегонкою етанолу.
Шматочки фіксовані у формалінових рідинах промивають у водопровідній воді. Застосовують циліндри з численними отворами в стінці або склянку обв’язану марлею.
Тривалість промивання залежить від розміру шматочка і консистенції тканини та становить від декількох годин до двох діб.