Фібринозне запалення характеризується рідким ексудатом, у якому за короткий час накопичується фібриноген, який переходить у фібрин, внаслідок чого ексудат ущільнюється.
Фібрин — нерозчинний у воді білок, який утворюється з фібриногену при дії на нього тромбіну в процесі зсідання крові. Розрізняють крупозну та дифтеритичну форми фібринозного запалення.
Крупозне (поверхневе) запалення
Крупозне (поверхневе) запалення характеризується відкладенням фібрину на поверхні змертвілих покривів. Найчастіше фібрин відкладається на серозних оболонках (плеврит, перикардит, перитоніт), на слизових оболонках особливо дихальних шляхів (трахеїт, бронхіт) та в легенях (фібринозна пневмонія), а також суглобових покривах.
Макроскопічні ознаки крупозного запалення: на серозних, слизових оболонках, суглобових покривах відкладаються ниточки фібрину, які легко знімаються, оголюючи набряклу, гіперемійовану, тьмяну оболонку органа. Фібрин може мати вигляд нашарування сірувато-білого або сірувато-жовтого кольору.
Легені при фібринозному запаленні набувають консистенцію печінки, поверхня розрізу строката, сухувата, зерниста.
У легенях фібринозний ексудат може розсмоктатись, може настати змертвіння і секвестрація уражених ділянок легень, а може розростись сполучною тканиною (карніфікація).
Крупозне (поверхневе) запалення
Дифтеритичне (глибоке) запалення характеризується відкладенням фібрину між клітинними елементами у глибині тканин і на їх поверхні. Чіткої межі між фібринозною плівкою та підлеглою тканиною, на відміну від крупозного запалення, не існує.
Дифтеритичне запалення вирізняється від крупозного тим, що при відриві фібрину залишається глибокий дефект, що нагадує собою виразку. При крупозному запаленні фібринозні нашарування легко відділяються. Макроскопічно дифтеритичне запалення характеризується наявністю на слизовій оболонці плівок сірого кольору, які нагадують собою висівки (тирсу).
При мікроскопічному дослідженні вогнища запалення виявляють некроз клітин крові і тканин.
Фібринозне запалення належить до числа важких форм запалення.
Маси фібрину частково піддаються ферментативному розпаду, але більша частина піддається процесам організації, тому утворюються спайки.