Фарбування дозволяє оптично диференціювати різноманітні структури клітин і тканин.
- Теорії і принципи фарбування зрізів
- Фізичні теорії фарбування
- Хімічні теорії
- Фізико-хімічні теорії
- Класифікація барвників за ознаками
- Гематоксилін
- Кармін
- Кислі фарби
- Еозин
- Фуксин
- Пікринова кислота(тринітрофенол)
- Нейтральні фарби
- Нейтральрот
- Фарба Романовського-Гімза
- Індиферентні фарби
- Судани
- Шарлахрот
- Метод імпрегнації в гістології
Теорії і принципи фарбування зрізів
Принцип зв’язування барвників із структурами клітин пояснюють одразу декілька теорій, які розділяють на три групи:
- Фізичні
- Хімічні
- Фізико-хімічні
Фізичні теорії фарбування
Фізичні теорії пояснюють фарбування адсорбцією барвника тканиною за фізичними законами поглинання (теорія адсорбції Ауербаха).
Хімічні теорії
Хімічні теорії розглядають взаємодію барвника з об’єктом за принципом з’єднання кислот і основ з утворенням солей (теорія солеутворення Ерліха й Унна).
Фізико-хімічні теорії
Фізико-хімічні теорії стверджують, що при фарбуванні відбувається колоїдна адсорбція, а потім з’єднання фарби з речовинами за прикладом солеутворення (теорія Міхаельса).
Для фарбування гістологічних об’єктів застосовують різноманітні фарби.
Класифікація барвників за ознаками
Класифікують барвники за різними ознаками:
1) За походженням:
- Натуральні
- Синтетичні
2) За спроможністю певних структур сприймати фарби:
- Основні або ядерні. Це основи або солі основ. Спроможність структур сприймати основні барвники називається базофілією, що обумовлена наявністю кислотних залишків нуклеїнових кислот, кислих мукополісахаридів, кислих білків тощо.
- Кислі або цитоплазматичні. Це кислоти або їх солі. Структури, що фарбуються кислими барвниками називають еозинофільними або оксифільними.
- Нейтральні. Це суміші, що містять як основні так і кислі компонентів.
- Індиферентні. Це фарби, які розчиняються у визначених речовинах та виявляють їх.
Гематоксилін
Частіше із основних фарб в гістологічних лабораторіях застосовують гематоксилін та кармін.
Гематоксилін – це безбарвні або жовтуваті кристали, розчинні у воді, етанолі і гліцерині. Його добувають з ефірного екстракту кампешевого дерева. Для фарбування готують різноманітні розчини гематоксиліну, які називають іменем автора, що запропонував прописи.
Поширеними є гематоксилін Ерліха, Бомера, Мейера, Караці, Вейгерта. Гематоксилін фарбує ядро у фіолетовий колір різних відтінків, які залежать від пропису гематоксиліну.
Кармін
Кармін – червоний барвник, отриманий від жирового тіла і яєчного жовтка комах кошенелі. Кармін не розчинний в етанолі й ефірі. Для фарбування використовують різні прописи Карміну. Для забарвлення ядер застосовують галуновий кармін Гренахера та літієвий кармін Орта. Для виявлення глікогену застосовують кармін Беста, слизу – муцикармін Мейера.
Кислі фарби
Серед кислих фарб популярними є еозин, фуксин, пікринова кислота.
Еозин
Еозин – органічні синтетичні барвники класу трифенілілметанових сполук, одержують еозин за допомогою бромування флюоресцину. Еозин це порошок червоного кольору, розчинний у воді та етанолі. Еозин вживається для подвійного забарвлення разом із гематоксиліном, він зафарбовує цитоплазму ті її мікроструктури, що містять основні білки, у червоний колір із різноманітними відтінками. Застосовують еозин у водних або етанолових розчинах.
Фуксин
Фуксин – це суміш солей розаніліну. Розрізняють основний та кислий фуксин. Фуксин основний – це суміш хлористоводневих і оцтовокислих солей розаніліну і пара розаніліну. Фуксин кислий – це суміш сірчанокислих солей розаніліну і пара розаніліну. Частіше використовують кислий фуксин також для подвійного забарвлення разом із іншими фарбами.
Пікринова кислота(тринітрофенол)
Пікринова кислота або тринітрофенол – кристали жовтого кольору, розчинні у воді та етанолі. Використовують слабкі водні розчини пікринової кислоти або готують пікрофуксин та пікрокармін. Пікрофуксин вживається для подвійного забарвлення разом із гематоксиліном Вейгерта.
Нейтральні фарби
Серед нейтральних фарб в практиці зустрічаються нейтральний червоний (нейтральрот) та фарба Романовського-Гімза.
Нейтральрот
Нейтральрот – це чорно-зелений порошок, легко розчинний у воді, фарбує ядра у червоний колір.
Фарба Романовського-Гімза
Фарба Романовського-Гімза зафарбовує еозинофільні гранули залежно від концентрації водневих іонів у різні кольори від червоного до фіолетового. Застосовується фарба Романовського-Гімза для фарбування мазків крові.
Індиферентні фарби
Представниками індиферентних фарб є судани та шарлах червоний (шарлахрот).
Судани
Судани – це група азобарвників, розчинних у жирах, оліях, вуглеводнях, спиртах, але не розчинних у воді. Застосовують судани для гістохімічного виявлення жирів та жиророзчинних речовин. Бувають червоні судани (судан ІІІ та ІV) та чорні (судан чорний В). Також застосовують суміші різних суданів.
Шарлахрот
Шарлахрот – буро-червоний порошок, не розчинний у воді, лугах, кислотах, гліцерині, розчиняється у спирті,жирах, парафіні. Використовується для виявлення жирів.
При фарбуванні може спостерігатися дифузне фарбування тканин внаслідок наявності реакційно-спроможних груп. Для запобігання цьому використовують розчини, що диференціюють. Як диференціюючи розчини застосовують хлористоводневу кислоту, хлористоводневий етанол, калійні або залізні галуни. Час диференціювання залежить від характеру тканини, товщини зрізу.
Метод імпрегнації в гістології
Крім фарбування для виявлення певних структур і тканин в гістопатологічній практиці використовують метод імпрегнації, який ґрунтується на різній здатності їх утворювати або відновлювати солі важких металів, розчинами яких просочувались об’єкти. Для імпрегнації в гістопатологічній практиці застосовують солі срібла, свинцю, осмію, золота.
Після фарбування зрізи необхідно промити та зневоднити у етанолах зростаючої концентрації.
Надалі зрізи просвітлюють в карбол-ксилолі та використовуючи канадський або ялицевий бальзам накривають накривним склом.
Гістологічні дослідження використовують для вивчення морфофункціональних особливостей, уточнення чи підтвердження діагнозу або для виявлення локалізації та кількості певних речовин.
У першому випадку використовують оглядові методи фарбування, у другому – гістохімічні.