За весь період спостережень та вивчення новоутворень були складені дев’ять теорій їх виникнення. Цікаво, що перші вісім теорій вкладаються у рамки останньої сучасної теорії етіології та патогенезу рака та принципово не різняться одна від одної.
1. Теорія ембріональної дистопії. Це перша наукова теорія. Яку запропонував у 1982 році Конгейм. За цією теорією злоякісна пухлина це результат ембріонального дизембріогенезу. В організмі зберігаються дрімаючі клітини ембріональних зародків, що піддалися дистопії, та які під дією екзогенних і ендогенних факторів переходять у активний проліферуючий стан, що призводить до появи новоутворення. Ця теорія має багаточисельні підтвердження, а саме: ембріоподібний вигляд багатьох неопластичних клітин із значною анаплазією, ембріоподібний тип біохімічних аномалій та поширена локалізація злоякісних пухлин у місцях контакту похідних різних ембріональних зародків та листків. Велике значення в цій теорії надають не лише пренатальним, а й постнатальним дистопіям зародкових клітин. Важливим в цій теорії є положення, що існує необхідність активації проонкогенів як у період ембріогенезу так і під час розвитку раку, це добре вписується у сучасну теорії пухлинного росту. Цінність цієї теорії полягає у тому, що думка Конгейма про те, що пухлина росте тільки «із себе» стало основою для формування концепції Бернета про клональний характер злоякісних пухлин.
2. Теорія хронічного неспецифічного подразнення. У 1985 році Вірхов відмітив, що там, де клітини постійно пошкоджуються та регенерують виникає підвищений ризик виникнення новоутворення. За цією теорією пошкоджуючими факторами можуть бути як механічні, так і немеханічні подразнення. Теорія Вірхова вперше заявила про поліетіологію злоякісних пухлин. Як і передбачав Вірхов, значення хронічних проліферативних запальних процесів, як фактору ризику виникнення раку, велико. У ході запалення при пошкоджені ядра та клітини стимулюється експрессія (активація) проонкогенів. Теорія подразнення дала початок сучасним концепціям, які на перше місце у етіології пухлин ставлять саме дію конкретних канцерогенних факторів. На сьогоднішній день за оцінкою ВООЗ в основі 90% випадків виникнення злоякісних пухлин лежить той чи інший зовнішній пошкоджуючий фактор.
3. Теорія трансплацентарного канцерогенезу. За цією теорією індукція пухлин у нащадків відбувається внаслідок дії канцерогенних факторів на їх мам у період вагітності. Ця теорія повністю знайшла своє підтвердження в сучасних дослідженнях. Відомо 60 сполук, серед яких пестициди. Табак, лікарські препарати, шо викликають трансплацентарний канцерогенний ефект.
4. Полева теорія пухлинного росту. Теорія Уілліса виникла на ідеях Вірхова у 1951 році. Основним положенням тієї теорії є положення, що хронічне проліферативне запалення, як фактор ризику, формує в органі поле (зону), де і відбувається розвиток пухлини. При цьому на пухлинному полі можуть існувати пухлинні зародки на різних стадіях онкогенезу, що пояснює мультицентричний ріст. Сучасні уявлення щодо виникнення мультицентричного росту інші. Вважається, що внаслідок дії різних факторів в різний період часу виникають декілька трансформованих клітин (пухлинних клонів), що призводять до виникнення декілька неоплазій з різним біологічним потенціалом та асинхронністю розвитку. Полева теорія пухлинного росту дала теоретичне пояснення виникненню рецидивів при економному видаленні пухлин.
5. Теорія хімічного канцерогенезу почала формуватися ще з 1775 року, але остаточно знайшла своє підтвердження у 1918 році, коли японські дослідники отримали рак шкіри у мишей та кролів, яким протягом декількох місяців наносили на шкіру вугільний дьоготь. Ця теорія увійшла у сучасну, як положення про взаємодію деяких хімічних сполук із ДНК клітини, шо викликають соматичні мутації та обумовлюють цим свій канцерогенний ефект.
6. Теорія фізичного канцерогенезу об’єднала всі положення, де основну роль у етіології пухлин відводилась фізичний дії на тканини. Цю теорію сформували багаточисельні дослідження, що доводять канцерогенну дію іонізуючого опромінення, інсоляції, довготривалій тепловій дії тощо.
7. Інфекційно-паразитарна теорія канцерогенезу. Вперше ідею інфекційної етіології пухлин висказали дослідники більгарциозу. Це тропічне паразитарне захворювання, яке викликається трематодами роду Schistosoma. Вони помітили, що в місцях локалізації паразита часто знаходять карциноми та саркоми. Експериментально було встановлений зв’язок із цистицеркозом та саркомой печінки. Припускали, що разом з паразитом до організму потрапляють віруси, які на фоні імуносупрессії обумовленою паразитарним захворюванням, викликають рак.
8. Вірусна теорія канцерогенезу. Пріоритет формулювання вірусної теорії належить французьким вченим Борелю і Боску (1903), подалі інфекційну природу пухлин вивчали Раус (1910), Люк (1934), Биттнер (1936) та інші. Великий вклад у розвиток вірусної теорії зробили дослідження російського вірусолога Зильбера, який перетворив її у вірусо-генетичну, так як розглядв взаємодії пухлинного вірусу саме з відповідною ділянкою генома клітини.
9. Сучасна теорія канцерогенезу на роль етіологічних факторів, що викликають мутації, як єдиної основи канцерогенезу, висувають всі фактори, що були запропоновані раніше різними теоріями. Таким чином, злоякісні новоутворення розглядають зараз, як поліетіологічне захворювання. Не дивлячись на різноманітність макро- і мікроскопічних ознак, ультраструктурних, біохімічних, імунологічних та генетичних параметрів, що характеризують новоутворення, останні розвиваються за відповідними загальними законами виникнення та росту.