Атрофія – прижиттєве зменшення в об’ємі органів, тканин або клітин з відповідним зниженням або згасанням їх функції. Зменшення органів чи тканин відбувається за рахунок зменшення розмірів клітин або їх кількості в результаті загибелі від різних причин. Атрофія слід відрізняти від гіпоплазії. Гіпоплазія означає недорозвинутий орган, тобто зменшений у розмірі в результаті порушення розвитку в ембріональний період. Розрізняють патологічну і фізіологічну атрофію.
Фізіологічна атрофія спостерігається протягом усього життя. Фізіологічну атрофію поділяють на еволюційну та інволюційну.
Еволюційна атрофія спостерігається у період росту й розвитку. Наприклад, у новонароджених тварин атрофується пупкова артерія. Сюди також відносять атрофію, що відбувається періодично та пов’язана з фізіологічним станом організму. Наприклад, атрофія вагітної матки, молочної залози після лактації тощо.
Інволюційна атрофія характеризується поступовим зменшенням органів і тканин у зв’язку із старінням організму. Наприклад, атрофія статевих органів у старих тварин.
Патологічна атрофія розвивається під впливом багатьох шкідливих чинників в любий період життя оргазму. Патологічна атрофія може бути зворотною. Розрізняють загальну і місцеву.
Загальна атрофія розвивається в органах і тканинах цілого організму. Загальну атрофію спостерігають при виснажені організму. Виснаження організму виникає при недостатньої годівлі, при хронічних інфекційних захворюваннях, при онкозахворюваннях, при хворобах шлунково-кишкового тракту. У виснажених трупів різко виступають остисті відростки хребта, маклоки, ребра, шкіра втрачає еластичність, шерсть неблискуча, скуйовджується. У підшкірній клітковині замість жиру виявляється світло-жовта, драглиста маса (серозна атрофія жиру).
Місцеву атрофію класифікують за причиною виникнення. Розрізняють:
- неврогенну атрофію, що виникає при пошкодженні нервових провідників, спричинених травмами, запаленням, пухлинами, а також при пошкодженні нервових клітин. Найчастіше розвивається в окремих ділянках скелетних м’язів, шкіри та в кістках;
- ангіогенну атрофію, що зумовлена порушенням місцевого кровопостачання органа, у результаті чого гинуть його паренхіматозні елементи, а на їх місці розростається сполучна тканина. Недостатній приплив крові зумовлює гіпоксію, що знижує функціональну діяльність клітинних елементів і відповідно сприяє зменшенню їх в розмірі;
- дисгормональну атрофію, що обумовлена порушенням функцій залоз внутрішньої секреції;
- атрофію від тиску, яка виникає тоді, коли на тканину тисне якась зовнішня сила (пухлини, паразити, транссудат, ексудат), що призводить до розладів кровообігу та порушення метаболізму певних ділянок органів;
- дисфункціональну атрофію, яка зумовлена послабленням або повним випаданням функції органа чи тканини;
- атрофію, яка спричинена дією фізичних і хімічних чинників (промені Рентгена).
Зовнішній вигляд органів при атрофії різний. Органи зменшені в об’ємі, бліді, поверхня гладенька або зерниста за умов нерівномірного розповсюдження атрофованих змін і рубцевого стягування. На розрізі сполучнотканинна капсула атрофованих органів потовщена, а паренхіма в розмірі зменшена. Консистенція щільна, краї органів стають гострими.
При гідронефрозі, гідроцефалії органи збільшені в об’ємі (несправжня гіпертрофія) за рахунок нагромадження рідини. Інколи жирова клітковина розростається навколо атрофованого органа.
По відношенню до порожнистих органів (серце, кишки) розрізняють атрофію концентричну й ексцентричну. Концентрична атрофія характеризується одночасним потоншенням як стінки, так і просвіту порожнистого органа. Ексцентрична характеризується потоншенням стінки порожнистого органа із збільшенням його просвіту.
Мікроскопічно спостерігають зменшення клітин в об’ємі, при цьому цитоплазма ущільнена, але структура не порушена. Ядра зменшуються і клітини відмирають шляхом апоптозу. Порівняно з нормальними клітинами, атрофовані фарбуються більш інтенсивно. Іноді в атрофованих клітинах утворюється бурий пігмент — ліпофусцин, тоді орган набуває бурого забарвлення.
При своєчасному усуненні причини орган чи тканина відновлюють свою структуру і функцію. При прогресуванні атрофії структурна перебудова і склероз органу ведуть до повного зникнення паренхіматозної тканини і відповідно його функцій.