За сучасними уявленнями апоптоз є загальнобіологічним механізмом, який відповідає за підтримку сталої чисельності клітинної популяції, а також вибраковку дефектних клітин. Ця участь апоптозу у механізмах росту тканин та звільнення їх від трансформованих клітин по суті відображає його контролюючу роль у розвитку новоутворень, у т.ч. і злоякісних. Інтенсивні дослідження апоптозу призвели до формування уявлень про множинність пускових і регуляторних механізмів передачі апоптичного сигалу та єдність заключних етапів апоптозу. Його термінальною фазою є деградація ДНК, яка проходить у декілька етапів з формуванням все більш дрібних фрагментів.
Злоякісні пухлини молочної залози людини відносять до пухлин, які мають середній рівень апоптичного індексу. Виявлений значний взаємозв’язок між його величиною та гістологічною будовою пухлини, ступенем її злоякісності, мітотичною активністю. Є дані про те, що у тканині неінфільтруючого внутрішньопротокового раку молочної залози спостерігається певна кореляція між інтенсивністю загибелі пухлин шляхом некрозу та апоптозу. В той же час вважають, що пухлини людини характеризуються, як правило, більш високим апоптичним індексом, ніж пухлини тварин. Дані про інтенсивність загибелі клітин спонтанних пухлин молочної залози собак у літературі вкрай обмежені.
Метою роботи є визначення вмісту полідезоксирибонуклеотидів у тканині різних за гістологічною будовою новоутворень молочної залози собак.
Концентрацію низько- та високомолекулярної ДНК встановлювали у тканині 42 зразків новоутворень молочної залози, які були отримані за умов їх хірургічного видалення в лікарнях ветеринарної медицини м. Києва. За контроль слугувала непухлинна тканина молочних залоз собак, що із різних причин були відбраковані у Київському притулку для тварин. Гістологічний діагноз щодо новоутворень виставляли за Міжнародною гістологічною класифікацією пухлин молочних залоз ВООЗ. Концентрацію низькомолекулярних фрагментів ДНК визначали у надосадовій рідині після лізісу клітин за умов гомогенізації тканини в 0,01 М Na-ЕДТО-трис-HCl буфері рН 7,8 із 0,5% тритону Х-100. Осад за цих умов містив високомолекулярну ДНК у складі нативного хроматину. Кількісний вміст ДНК в обох фракціях визначали за реакцією із дифеніламіном. Одержані дані оброблені статистично із використанням критерію t Стьюдента.
Серед 42 зразків новоутворень, які були досліджені у цій роботі, у 27 випадках діагностували злоякісні пухлини, у 15 – дисплазію молочних залоз. Група злоякісних пухлин була представлена часточковим інфільтруючим раком (8 випадків), протоковим інфільтруючим раком (2), раком із метаплазією (9), внутрішньопротоковим раком (8) та часточковим раком in situ (2).
Загальний вміст ДНК у тканині злоякісних та доброякісних новоутворень молочної залози собак не відрізнявся від такого у непухлинній тканині. В той же час у злоякісних пухлинах концентрація низькомолекулярної (фрагментованої) ДНК була зниженою, а рівень високомолекулярної ДНК у складі нативного хроматину підвищеним. Внаслідок таких модуляцій вмісту низько- та високомолекулярної ДНК відносна частка фрагментованої ДНК у злоякісних пухлинах була суттєво (на 35%) меншою, ніж у непухлинній тканині молочних залоз собак. Звертає на себе увагу той факт, що зміни вмісту різних фракцій ДНК, які були зафіксовані для загальної групи злоякісних пухлин, відбувалися переважно за рахунок змін у пухлинах, що відносять до інфільтруючих раків. Модуляції вмісту низько- та високомолекулярної ДНК у пухлинах неінфільтруючих раків були менш значними, проте відсоток фрагментованої ДНК також був меншим (на 23%), ніж у контролі. Різниця між відсотком фрагментованої ДНК у пухлинах інфільтруючих та неінфільтруючих раків молочної залози собак виявилася вірогідною (Р<005, таблиця).
Отримані дані щодо зменшення долі фрагментованої ДНК у тканині злоякісних пухлин молочної залози собак може непрямо свідчити про зниження інтенсивності загибелі трансформованих клітин. Крім того, збільшення рівня високомолекулярної ДНК у складі нативного хроматину певно вказує на підвищену проліферативну активність клітин. Вважають, що порушення співвідношення між процесами проліферації та загибелі трансформованих клітин є важливим у формуванні пухлинних клонів. У проведених дослідженнях найбільш виразно це спостерігалося для пухлин інфільтруючих раків у порівнянні із неінфільтруючими.
Слід зазначити, що і за умов дисплазії також мало місце зниження відносного вмісту фрагментованої ДНК (на 21%), хоча вірогідно значущих змін рівня низько- і високомолекулярної ДНК при цьому відмічено не було, як і у випадку неінфільтруючих раків. З огляду на це важливою здається думка, яка все більше утверджується в літературі, про те, що гіпер- та диспластичні процеси можуть розглядатися як рання стадія канцерогенезу.
Отже результати попередніх скринінгових досліджень щодо визначення відносного вмісту фрагментованої ДНК у тканині різних за гістологічною будовою злоякісних новоутворень молочної залози собак дозволяє висловити думку про зниження у них і, у меншій мірі у разі дисплазії молочних залоз, інтенсивності фрагментації ДНК.
Тези доповіді конференції “Актуальні проблеми морфології”, яка була присвячена 70-річчю заслуженого діяча науки і техніки України, професора Я.І. Федонюка (Тернопіль, 2010 рік)