Саркома Штіккера, відома як трансмісивна венерична пухлина собак, є досить розповсюдженою круглоклітинною пухлиною, яку виявляють у домашніх собак, а також у інших представників родини, таких як вовки та койоти [1]. Пухлини виникають найчастіше у молодих, статево активних некастрованих собак, які утримуються у вільному режимі [2]. Відмічають, що серед хворих собак більш ніж 70% складають суки. Передача пухлинних клітин відбувається під час статевого акту або інших контактів між тваринами, таких як обнюхування та облизування [1]. Відповідно, типовими місцями локалізації даних пухлин є зовнішні статеві органи, ротова і носова порожнини [2]. Дещо рідше пухлина локалізується на слизовій оболонці анального отвору та навколишніх ділянках шкіри і підшкірної клітковини. Метастази трансмісивної венеричної саркоми спостерігались у лімфатичних вузлах, шкірі, очах, печінці, мускулатурі, органах черевної порожнини, легенях та мозку [4]. Етіологія виникнення даної пухлини була вивчена досить ретельно. Хоча спочатку висловлювалися припущення про її вірусне походження, останні дослідження показали, що пухлина має клональне походження, отже її розвиток потребує поширення неопластичних клітин від однієї собаки до іншої [1]. Процес гістогенезу інфекційної венеричної саркоми собак вивчений недостатньо. Раніше вважалося, що пухлина має гістіоцитарне походження, проте останні дослідження доводять її мієлоїдну природу [3].
Метою досліджень було дослідити гістологічну будову трансмісивної венеричної пухлини собак.
Матеріал і методи дослідження. Матеріал для досліджень був отриманий в клініках ветеринарної медицини м. Києва. Гістологічні препарати виготовляли в лабораторії кафедри патологічної анатомії НУБіП України.
Результати дослідження. Було досліджено 11 новоутворень. Вік тварин коливався від 1 до 7 років, серед них дві самки. 8 собак були метисами та 3 породисті (американський коккер-спанієль, німецька та шотландська вівчарки). Умови утримання собак були різними. 10 пухлин локалізувалися на зовнішніх статевих органах та 1 розміщувалась на шкірі навколо анального отвору. Ззовні пухлини виглядали однаково: яскраво червоні новоутворення із бугристою поверхнею. Мікроструктура пухлини не залежала від її локалізації. Зовнішня поверхня новоутворень була вкрита багатошаровим плоским епітелієм з неушкодженою базальною пластинкою. Строма пухлини представлена прошарками сполучної тканини, що відокремлювали добре розвинуту паренхіму у вигляді значних клітинних солідних ділянок. Пухлинні клітини мали чіткий контур, були овальної або круглої форми. Цитоплазма еозинофільна, містила зернистість. Ядра були розташовані ексцентрично, мали пухірцеподібну форму та одне або два ядерця. Спостерігали незначну інфільтрацію еритроцитами, нейтрофілами та лімфоцитами.
Висновки. Проведенні дослідження показали, що частіше на трансмісивну венеричну пухлину хворіють собаки молодшого та середнього віку незалежно від статі чи породи. Типовим місцем локалізації саркоми Штіккера є зовнішні статеві органи. Макро- та мікроскопічна картина пухлини не залежала від її локалізації. Гістологічна будова характеризувалась великими пластами типових клітин оточених прошарками сполучної тканини.
Література
- Cockrill JN, BeaslyJN. Ultra structural characteristics of canine transmissible veneral tumor various stages of growth and regression. Am J Vet Res 1975; 36(5):677-681.
- Cohen D. The canine transmissible venereal tumor: A unique result of tumor progression. Adv Cancer Res 1985; 43:75-112.
- Goldscmidt M.H., Hendrick M.J. Tumors of the skin and soft tissues In: Tumors in domestic animals. 4th ed. Ames: Iowa State Press, 2002; 115-117.
- Marcos R., Santos M., Marrinhas C. et al. Cutaneous transmissible venereal tumor without genital involvement in a pre-pubertal female dog. Vet Clin Pathol 2006;35 (1):106-109.
Тези доповіді моєї студентки Коваль О. на 68-й Міжнародній студентській науковій конференції «Здобутки студентської молоді у вирішенні науково-практичних питань ветеринарної медицини» (Київ, 11-12 березня 2014 р.).