Сполучна тканина – одна з найпоширеніших тканин тваринного організму. Вона виконує багато функцій, які можна об’єднати у три групи: опорну, трофічну і захисну. У зв’язку з тим її часто називають опорно-трофічною тканиною. Сполучну тканину поділяють на сполучну тканину внутрішнього середовища, власне сполучну тканину і скелетну тканину, які мають свої різновиди. Для кожного різновиду сполучної тканини характерний певний клітинний склад. Їхня міжклітинна речовина має неоднакову будову, хімічний склад і фізичні властивості. Незважаючи на такі відмінності ці тканини об’єднані в єдиний тканинний тип. Підставою для цього є спільність їхнього походження, будови та функції.
Усі різновиди сполучної тканини розвиваються з мезенхіми. Мезенхіма – це первинна сполучна тканина, що існує лише на ранніх стадіях ембріонального розвитку. Вона розвивається з мезодерми, а в ділянці голови ще й з ектодерми і складається з клітин та міжклітинної речовини. Клітини мезенхіми мають зірчасту або веретеноподібну форму і контактують між собою відростками, через що тканина має вигляд сітки. У петлях сітки знаходиться міжклітинна речовина. Вона утворена лише основною (аморфною) речовиною желеподібної консистенції, щільність якої змінюється зі змінами обміну речовин. Клітини мезенхіми активно діляться шляхом мітозу і диференціюються в клітини різновидів сполучної тканини. Спільність будови різновидів сполучної тканини полягає у тому, що їх міжклітинна речовина у кількісному відношенні переважає над клітинами.
