Під час розтину трупу загиблої чи вимушено забитої тварини під диктування фахівця ветеринарної медицини, який проводить розтин, ведуть запис результатів патолого-анатомічного дослідження (складають протокол розтину або акт розтину). Протокол є основним документом про причини смерті. Він складається з трьох основних частин: вступної, описової, заключної.
У вступній частині протоколу указують вид загиблої чи убитої тварини, номер, кличку та її приналежність, місце і час розтину трупу, прізвище, ім’я, по батькові лікаря ветеринарної медицини, який проводить розтин, його помічників. Якщо при розтині присутні зацікавлені особи (власник тварини) – указують їх прізвище, ім’я, по батькові, спеціальність. Потім викладають анамнестичні дані, характер експлуатації тварини, при розтині трупу новонародженого – умови утримання і характер годівлі вагітних і маток, що годують. Враховують епізоотичні дані, характер, методи й ефективність проведених лікувальних і профілактичних заходів. Указують час прояву хвороби, її епізоотичні особливості і клінічні ознаки, час і обставини смерті тварини, клінічний (передбачуваний) діагноз.
Описова частина включає описи морфологічних змін, виявлених при зовнішньому і внутрішньому огляді трупу. В описовій частині протоколу послідовно викладають дані патологоанатомічного дослідження трупа: пізнавальні ознаки і трупні зміни, загальний стан трупу, його зовнішніх покривів, порожнин і окремих органів. При описі органів, яких-небудь патологічних вогнищ попередньо лінійкою вимірюють їхню довжину, товщину, а в необхідних випадках зважують. При описі парних органів спочатку дають їхню загальну характеристику, а потім докладно описують зміни в кожному з них. У непарних органах після загальної характеристики відзначають осередкові зміни і їхній характер. Не рекомендується користуватися такими суб’єктивними оцінками, як “у нормі”, “нормальний”, а також застосовувати такі вирази як „орган у стані дистрофії” , “гіпертрофований” і т. п.; допускається “без видимих”, “без особливих”.
Величину органу можна виразити в цифрових показниках (довжина, ширина, товщина в см, а масу – в г, кг). У практичних умовах для визначення збільшення або зменшення органу звертають увагу на його капсулу і краї. При збільшенні органу капсула його напружена, на розрізі паренхіма набрякла, краї розрізаної капсули не з’єднуються, краї органу притуплені або заокруглені. Якщо величина органу зменшена, то капсула його зморщена, краї загострені. Легені не мають постійної маси (об’єму), а з приводу цього визначають ступінь їх спадання. Спалими вони бувають при ателектазі і в мертвонароджених, не спадаються при запаленні, набряку та емфіземі. У серці визначають величину порожнин (розширення або звуження), а також товщину стінок правого і лівого шлуночків: співвідношення товщини стінки правого і лівого шлуночків у нормі 1:3, при гіпертрофії стінки лівого шлуночка 1:4, а при її атрофії – 1:2.
Консистенція залежить від самого органу і характеру патологічних процесів у нім. Вона може бути твердою, щільною, тугою, тістуватою, крепітуючою. Наприклад, при розростанні сполучної тканини в печінці і нирках консистенція їх стає щільною і навіть твердою, а при зернистій і особливо жировій дистрофіях – в’яла, м’яка, орган легко рветься. Консистенція легень у вогнищах запалення і некрозу щільна, при набряку – тістувата (ямка, що утворюється при надавлюванні пальцем і вирівнюється повільно), при емфіземі – повітряна крепітуюча. У селезінці консистенція може бути щільною (гіперплазія), м’якою (при сепсисі), гумоподібною (при диплококозі).
Колір органу визначається наявністю в ньому фізіологічних або патологічних пігментів, а також ступенем кровонаповнення. При гострім запаленні і венозній гіперемії колір органів червоний або синюшно-червоний, при інфарктах – чорно-червоний, в септичній селезінці темно- або чорно-червоний, при жировій дистрофії – жовто-глинистий, при зернистій дистрофії – сірий, сіро-коричневий, при меланозі – чорний, при бурій атрофії печінки – бурий.
Малюнок органа. В печінці і легенях на розрізі визначають будову часток, в селезінці – рисунок фолікулів і трабекул, в лімфовузлах – фолікулярну будову, в серцевих і скелетних м’язах – волокнисту будову, в нирках і наднирниках – чітку межу між кірковим і мозковим шарами, в головному мозку – межа між сірою та білою речовинами і спинному мозку – форму крил метелика (сіра речовина), в тимусі і молочній залозі – рисунок часток. У печінці при венозній гіперемії (бабезіоз ВРХ, ІНАН коней) рисунок має вигляд мускатного горіха.
Додатково визначають кровонаповнення судин, характер рідини, що стікає з поверхні розрізу (кров червона або біла, піниста рідина, слиз, гній), стан поверхні розрізу – суха або волога, блискуча, або мутна, гладенька, шорстка або зерниста. При огляді селезінки визначають також ступінь розм’якшення пульпи (стікає при сибірці, легко зіскоблюється ножем при септичних процесах, не зіскоблюється в нормі). При дослідженні легенів звертають увагу на їх плавучість у воді, легені в стані набряку плавають, повністю занурюють у воду при крупозній пневмонії, при емфіземі плавають на поверхні води, в нормі плавають, занурившись на половину.
Схема опису патологічних вогнищ в органі: 1) локалізація вогнищ; 2) кількість; 3) величина; 4) форма; 5) консистенція; 6) колір; 7) рисунок будови тканини у вогнищах; 8) реакція з сторони навколишніх тканин.
Схема опису порожнинних органів (шлунок, кишечник, матка, сечовий міхур та ін.): 1) положення органа (нормальне або зміщене); 2) загальний вигляд і його розмір (змінені або не змінені, наявність перетяжок, звуження тощо); 3) вміст порожнини (кількість, консистенція, склад, колір, запах); 4) стан слизової оболонки – вигляд поверхні, товщина (атрофія або гіпертрофія), колір, характер нашарувань (слиз, ерозії, виразки, фібрин); 5) стан підслизової, м’язової і серозної оболонки (серозний або геморагічний набряк підслизової оболонки, гіпертрофія чи атрофія м’язової оболонки, некроз і перфорація стінки).
Схема опису серозних порожнин (черевна і грудна порожнина, серцева сорочка): 1) положення органів – нормальне або зміщене; 2) сторонній вміст – кількість, склад, прозорість, колір, запах, домішки крові, фібрину, кормових і калових мас, паразити та ін.; 3) стан серозних оболонок – вологий або сухуватий, блискучий або матовий, гладенький або шорсткий, рисунок, характер нашарувань, спайки та ін.
Заключна частина протоколу розтину містить у собі патолого-анатомічний діагноз, результати лабораторних досліджень, власне висновок про причину смерті тварини і клініко-анатомічний епікриз.
Патолого-анатомічний діагноз – складений у певному порядку перелік усіх виявлених при розтині трупу тварини патологічних змін і процесів, являє собою визначення за допомогою спеціальних патологоанатомічних термінів. Патолого-анатомічний діагноз виходити з даних описової частини протоколу. Посмертні зміни в патолого-анатомічному діагнозі не наводяться.
Додаткові лабораторні дослідження проводяться в тих випадках, коли за клінічними ознаками та картиною патологоанатомічного розтину трупу тварини не можна зробити висновок про причину її загибелі, тобто встановити точний діагноз. З цією метою відбирають матеріал згідно з правилами і при цьому заповнюється супровідний документ. Результати досліджень (гістологічних, гістохімічних, бактеріологічних, біопроби) записуються в протокол розтину, вказавши номер експертизи, назву установи, що проводила досліди. При відсутності результатів конкретно вказують, які дослідження необхідно провести для уточнення або підтвердження патологоанатомічного діагнозу
Патолого-анатомічний висновок –складають на підставі патологоанатомічного діагнозу, анамнестичних, клінічних і епізоотологічних даних і результатів лабораторних досліджень. Патолого-анатомічний висновок повинен мати нозологічний характер, тобто пишеться назва хвороби (пастерельоз, чума, гостра тимпанія рубця, білом’язова хвороба тощо). У висновку слід зіставити клінічний і патологоанатомічний діагнози. Тут повинні бути зазначені: основне захворювання, його ускладнення і спутні хвороби.
Основне захворювання – хвороба, яка безпосередньо сама по собі чи через свої ускладнення обумовила загибель тварини.
Конкуруючими захворюваннями називають таку комбінацію з двох хвороб (нозологічних одиниць), які одночасно спостерігаються у загиблої тварини і кожна окремо сама по собі, через її патогенетичне ускладнення може зумовити смерть. Така комбінація ускладнює перебіг хвороби і прискорює завершення хворобливого стану. Комбінація конкуруючих захворювань прирівнюється до основних захворювань. Наприклад: Ауески та еймеріоз, чума і паратиф.
Поєднаними захворюваннями називають комбінацію з двох (і більше) хвороб (нозологічних форм) , кожна з яких окремо не є смертельною, але спільний вплив цих хвороб на організм посилює перебіг кожної або однієї з них і викликає несумісний із життям стан. Це різні за етіологією, патогенезом нозологічні одиниці, що поєднуючись у часі, призводять до появи якісно нових етапів – патологічних процесів, які іноді проявляється ускладненнями або одним ускладненням.
До ускладнень основного захворювання належать такі патологічні процеси, які виникають на фоні основної хвороби і патогенетично та етіологічно тісно пов’язані з нею. Ускладнення змінюють перебіг хвороби, ускладнюють клінічні ознаки і часто є безпосередньою причиною загибелі. Наприклад: під час виразкової хвороби можуть бути ускладнення – кровотеча (шлункова, кишкова), перфорація при пухлинах – кровотеча, кахексія, метастази.
Фонове захворювання – це хвороба, яка створює певні передумови для розвитку і посиленню перебігу основної хвороби.
Супутні захворювання або побічні знахідки – патологічні процеси, які розвинулись в організмі до основного захворювання або в процесі його перебігу, але не мають з ним або з його ускладненнями етіологічного і патогенетичного зв’язку і не створювали загрози для життя.
У патолого-анатомічному діагнозі, який складається за нозологічним принципом, на першому місці ставлять основне захворювання, на другому – ускладнення, далі – супутні захворювання та інші процеси.
Крім протоколів розтину і реєстраційних журналів, куди записують скорочені протокольні дані, у господарствах складають акти за установленою формою, що є господарським документом для списування загиблих тварин з балансу господарства. Акт складає комісія, до складу якої обов’язково входять і спеціалісти ветеринарної медицини. Протоколи і акти патолого-анатомічного розтину складаються в трьох екземплярах, два з яких передаються під розписку матеріально- відповідальній особі, а третій залишається в справах ветеринарної служби.