Microsvit

Життя у мікроскопі …

Патоморфологічна характеристика семіноми собаки

лютого 21, 2013

Тестикулярні пухлини у кабелів зустрічаються часто (5-15 % від усіх новоутворень) [3]. Зазвичай пухлина розвивається у одному сім’янику, при цьому характерно, що другий сім’яник атрофується. Третина пухлин виникає в сім’янику, що не опустився, та у молодих собак (у середньому 6 – 7 років). В сім’янику, що опустився, пухлина виникає в більш старшому віці (9 – 10 років) [2]. У літературі описані три гістологічних типи злоякісних тестикулярних пухлин собак: сертоліоми, лейдигоми та семіноми. Сертоліоми розвиваються з сертолієвих клітин. Цей тип пухлин продукує жіночі статеві гормони (естрогени), довготривале збільшення рівня яких призводить до пригнічення вторинних статевих ознак та змін у поведінці самців. Лейдигоми – пухлини з клітин Лейдига, частіше виникають у сім’яниках, що опустилися, продукують чоловічі статеві гормони (андрогени), тому лейдигома часто супроводжується новоутвореннями параанальних залоз. Семіноми розвиваються з герміногенних клітин, не мають гормональної активності, рідко метастазують [1].

Метою роботи було дослідити частоту виявлення, локалізацію та природу пухлин собак, що найчастіше зустрічаються у практиці ветеринарних лікарів.

Матеріал та методи. Досліджено матеріал, який був отриманий при оперативному втручанні на 22 собаках. Пухлина сім’яника зустрічалась у одного собаки, що складає 5%. Це була німецька вівчарка у віці чотири роки, крипторг. Новоутворення було знайдено випадково на правому сім’янику під час хірургічного втручання з приводу іншої патології (Рис.1). Крім пухлини сім’яника спостерігали подібні новоутворення на нирці та продовж каудальної полої вени, що може вказувати на гематогенний шлях метастазування. Обробку патологічного матеріалу виконували за загальноприйнятими гістологічними методами.

Семінома

Рис.1 Зовнішній вигляд пухлини.

Результати досліджень. Поверхня новоутворення горбиста, під капсулою пальпували тонкостінні кісти. На розрізі новоутворення було рихле, набрякле, мало вигляд множинних порожнин, що на периферії були заповнені в’язким сіро-білим гноєм, а в центральний частині – темно-червоною кров’ю. Центральна частина була із значними ділянками крововиливів та некрозу (Рис. 2).

Гістологічно пухлина складалась з великих мономорфних клітин полігональної або округлої форми з чіткими межами (Рис. 3). Цитоплазма була добре виражена, світла або зерниста, містила ліпіди. Ядра великі, овальні, пухірцеподібні з глибками хроматину та 1-2 базофільними ядерцями. Фігури мітозу не чисельні. Клітини пухлини утворювали пласти різних розмірів, що відокремлені прошарками строми, яка інфільтрована лімфоїдними клітинами (Рис. 4). В деяких ділянках в стромі знаходили фібробласти, гістіоцити та гігантські багатоядерні клітини. Ця гранульоматозна реакція говорить про реакцію організму на пухлину.

семінома

 Рис.2 Пухлина на розрізі.

семінома

Рис. 3 Клітини пухлини (Х400)

семінома

Рис. 4 Пласти пухлинних клітин, що відокремлені прошарками строми. Х200

 Список літератури.

  1. Misdorp W. Tumors of the genital systems // Tumor in domestic animals / Ed. D. Meuten – Iowa State Press, 2002, ed. 4. – P. 575-612.
  2. Белов А.Д. Болезни собак / А.Д. Белов, Е.П. Данилов, И. И. Дукур – М.: Агропромиздат, 2003 – 270с.
  3. Онкологические заболевания мелких домашних животных (Под редакцией Ричарда А. С. Уайда) / Пер. с англ. Махиянова Е. Б. – М.: ООО “Аквариум ЛТД”, 2003 – 352с.

Ваша електронна адреса не буде опублікованна. Обов’язкові поля позначені *

*